Селище Желізне у "Слові о полку Ігоревім"

За першою версією на терени села приблизно у 1776 році приїхав знатний багатій  Залізний. Йому було віддано багато землі, на якій він побудував маєток для своєї родини. Навколо цього маєтку поступово утворилося невелике поселення, в якому Залізний і прожив усе життя. На честь цієї людини і було назване селище. Така версія є звичною для багатьох наших сіл, міст, селищ, коли іменем засновника називали поселення.

Друга версія пов’язана із розробкою корисних копалин - кам’яного вугілля і залізної руди на околиці селища. З 1696 по 1707 роки на берегах річки Кривий Торець уже існували землянки і зимівки запорожців. Річка забезпечувала козаків рибою, ліси – звіром. У 1770 році запорожець Прокіп Дяченко збудував великий зимівник, навколо якого виникло селище. На початку ХIХ сторіччя на околицях селища виявили кам’яне вугілля. Спочатку видобуток вівся для своїх потреб, а у 1824 році за розпорядженням  гірничого департаменту почалися промислові розробки вугілля і залізної руди. На кінець 1860 року видобуток Залізнянської копальні  складав 500 000 пудів вугілля. Село розросталося, і до 1861 року налічувало 367 дворів з загальним числом мешканців 4037 осіб.

Цікавою є третя версія походження назви села, яка пов’язана з текстом давньоруської пам’ятки «Слово о полку Ігоревім». Воїни князя Ігоря намагалися прорвати оточення половців у жорстокій січі. Про це в «Слові…» сказано: «Бути грому великому, іти дощу стрілами з Дону великого. Отут списам переломитися, отут шаблям затупитися об шоломи половецькі на річці Каялі». Битва була кровопролитною і довгою, мечі щербилися об залізні шоломи. Пізніше тут з’явилося поселення, яке назвуть Щербинівкою (нині селище Щербинівка міста Дзержинська). Воїни Ігоря виявили слабке місце в оточенні і почали пробиватися на південь, але невдовзі натрапили на половецьку засідку. У вибалку стояли воїни – половці в латах і шоломах, тобто закуті в залізо. Такі війська у стародавній Русі називали залізними. Це місце воїни Ігоря назвали залізним вибалком,  а зараз на цьому місці селище Желізне.

На сучасному етапі селище живе не дуже легким, але цікавим життям. Про це свідчить робота шкільного загону «Червона калина», члени якого під керівництвом директора загальноосвітньої I-II ступенів школи № 18 Ромашко Людмили Іванівни, вчителя української мови та літератури Голік Ірини Владиславівни з великим бажанням вивчають історію міст і сіл Донеччини. В цьому їм допомагають матеріали шкільного музею етнографії та фольклору  (засновники  Ковтуненко Валентина Петрівна, Гончарова Ніна Юхимівна), батьки, старожили села. По краплинах збирався цінний матеріал, рідкісні експонати для музею.  Красько Тетяна Миколаївна, завуч школи, з гордістю розповідає про своїх учнів, про роботу шкільного музею, ділиться своїми творчими задумами.

Нам, нащадкам історії, приємно усвідомлювати, що цікавість до свого минулого, яке заховано і в архівних документах, і у пам’яті дідів та прадідів, є актуальною і для наших дітей та внуків.
 

О. МІРОШНИК.
Начальник архівного відділу.