Про реалізацію пілотного проекту щодо реформування системи медичного обслуговування у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях

Цей Закон визначає організаційно-правові засади реалізації пілотного проекту щодо реформування системи медичного обслуговування у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях.

Стаття 1. Пілотний проект щодо реформування системи медичного обслуговування

Метою пілотного проекту щодо реформування системи медичного обслуговування у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях (далі – пілотні регіони) є відпрацювання нових організаційно-правових та фінансово-економічних механізмів, спрямованих на підвищення ефективності та доступності медичного обслуговування населення і які є необхідними для реформування системи охорони здоров’я України.

Пілотний проект щодо реформування системи медичного обслуговування передбачає проведення протягом 2011- 2013 років структурно-організаційної та функціональної перебудови системи медичного обслуговування та у пілотних регіонах, яка повинна забезпечити:

поліпшення медичного обслуговування населення, розширення можливостей щодо доступності та якості медичної допомоги;

відпрацювання нових підходів щодо організації роботи закладів охорони здоров‘я всіх організаційно-правових форм та методів їх фінансування

підвищення ефективності використання бюджетних коштів, передбачених для фінансування охорони здоров’я у пілотних регіонах.

Реалізація пілотного проекту передбачає:

створення на базі існуючої мережі закладів охорони здоров‘я структурованої за видами медичної допомоги системи медичного обслуговування на шляхом виокремлення (або об‘єднання) закладів охорони здоров’я, які забезпечують потреби населення у первинній, вторинній, третинній та екстреній медичній допомозі;

організацію та забезпечення функціонування у пілотних регіонах центрів первинної медичної (медико – санітарної) допомоги, що забезпечують потреби населення у первинній медичній допомозі;

організацію у пілотних регіонах госпітальних округів, які забезпечують умови для надання населенню вторинної та екстреної медичної допомоги;

створення у пілотних регіонах центрів екстреної медичної допомоги, які забезпечують потреби населення в екстреній медичній допомозі;

функціональну диференціацію закладів охорони здоров'я пілотних регіонів, що надають вторинну та екстрену медичну допомогу, з урахуванням інтенсивності її надання;

перерозподіл ресурсів між закладами охорони здоров‘я пілотних регіонів, що надають первинну, вторинну, екстрену та третинну медичну допомогу на території цих регіонів;

розмежування бюджетів різних рівнів у пілотних регіонах відповідно до видів надання медичної допомоги;

здійснення, починаючи з 2012 року, бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я пілотних регіонів на підставі договорів про медичне обслуговування населення, які укладаються відповідно до бюджетних програм за видами медичної допомоги з розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня згідно з вимогами цього Закону;

запровадження, починаючи з 2012 року, системи індикаторів якості первинної, вторинної, третинної та екстреної медичної допомоги, які враховуються при визначенні обсягів фінансування закладів охорони здоров’я пілотних регіонів, у тому числі видатків на оплату праці;

Учасниками пілотного проекту є заклади охорони здоров’я комунальної форми власності всіх організаційно-правових форм, видів і типів, які здійснюють медичне обслуговування громадян на території пілотних регіонів на умовах, визначених цим Законом.

Для цілей реалізації пілотного проекту заклади охорони здоров’я пілотних регіонів можуть бути реорганізовані у комунальні некомерційні підприємства або комунальні некомерційні установи, основною метою яких є здійснення некомерційної господарської діяльності, спрямованої на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Такі заклади охорони здоров’я є неприбутковими організаціями.

Стаття 2. Мережа закладів охорони здоров’я пілотних регіонів

Мережа закладів охорони здоров‘я пілотних регіонів – сукупність закладів охорони здоров‘я незалежно від їх юридичного статусу та організаційно-правових форм, які розташовані на території пілотних регіонів та забезпечують медичне обслуговування населення адміністративно-територіальних одиниць цих регіонів.

Функціонування мережі закладів охорони здоров’я забезпечується з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності створення умов для належної якості такого обслуговування, його своєчасності та доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Планування розвитку мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я пілотних регіонів, прийняття рішень про її оптимізацію шляхом об’єднання, реорганізації та перепрофілювання існуючих закладів охорони здоров’я, здійснюється відповідно до закону органами, уповноваженими управляти об'єктами відповідно державної, комунальної власності.

При плануванні розвитку та оптимізації мережі закладів охорони здоров’я пілотних регіонів існуюча на їх території мережа державних та комунальних закладів охорони здоров’я не може бути скорочена.

Формування мережі закладів охорони здоров’я пілотних регіонів здійснюється відповідно до профілю та спеціалізації закладів охорони здоров’я та з урахуванням результатів інвентаризації їх діяльності, зокрема у частині щодо обсягу надання медичної допомоги, матеріально-технічного забезпечення, трудових і фінансових ресурсів.

Формування мережі закладів охорони здоров’я, що надають первинну, вторинну, третинну та екстрену медичну допомогу населенню пілотних регіонів, здійснюється відповідно до нормативів, що встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров‘я.

Рішення про формування мережі закладів охорони здоров’я комунальної форми власності за видами медичної допомоги приймається органами місцевого самоврядування за поданням місцевих державних адміністрацій.

4. Перелік типів закладів охорони здоров’я за видами медичної допомоги, що ними надається, функціональний характер їх діяльності, а також склад медичних процедур для них, визначається центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров‘я.

Стаття 3. Організація надання первинної медичної допомоги у пілотних регіонах

1. Первинна медична допомога – вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних умовах або у визначених випадках за місцем проживання (перебування) пацієнта і передбачає консультацію, діагностику та лікування найбільш поширеніших хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (при вагітності) станів, профілактичні заходи; направлення пацієнта для надання вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги при гострих розладах фізичного чи психічного здоров'я пацієнта, які не потребують екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

2. Надання первинної медичної допомоги забезпечують центри первинної медичної (медико – санітарної) допомоги. До складу центрів первинної медичної (медико – санітарної) допомоги можуть входити, як структурні чи відокремлені підрозділи фельдшерсько-акушерські пункти, амбулаторії, медичні пункти, медичні кабінети.

Первинну медичну допомогу надають також лікарі загальної практики – сімейні лікарі, що здійснюють господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи – підприємці та перебувають з центрами первинної медичної (медико – санітарної) допомоги у трудових або цивільно-правових відносинах.

3. Центри первинної медичної (медико – санітарної) допомоги можуть створюватись як комунальні некомерційні підприємства або комунальні некомерційні установи, основною метою яких є здійснення некомерційної господарської діяльності, спрямованої на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Центри первинної медичної (медико – санітарної) допомоги незалежно від їх організаційно-правової форми є неприбутковими організаціями.

Положення про центр медичної (медико – санітарної) допомоги затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров‘я.

Організація медичного обслуговування громадян центрами первинної медичної (медико – санітарної) допомоги здійснюється у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров‘я.

Стаття 4. Організація надання вторинної медичної допомоги та госпітальні округи у пілотних регіонах

Вторинна (спеціалізована) медична допомога – вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або екстрених випадках і передбачає консультацію, діагностику, лікування, реабілітацію та профілактику хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (при вагітності та пологах) станів, які можуть бути надані лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики – сімейних лікарів); направлення пацієнта для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Критерії визначення закладів охорони здоров’я, які можуть забезпечувати потреби населення пілотних регіонів у вторинній (спеціалізованій) медичній допомозі, їх типи та види визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.

Організація медичного обслуговування громадян у закладах охорони здоров‘я вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги здійснюється у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров‘я.

Для забезпечення ефективного надання вторинної та екстреної медичної допомоги на території пілотних регіонів створюються госпітальні округи, до складу яких входять заклади охорони здоров‘я відповідного профілю та спеціалізації.

Госпітальний округ – організаційно-функціональне об’єднання закладів охорони здоров’я пілотного регіону, які забезпечують потребу населення однієї або декількох адміністративно-територіальних одиниць цього регіону у вторинній та екстреній медичній допомозі;

Нормативи та вимоги щодо організації госпітальних округів пілотних регіонів, встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров‘я з урахуванням щільності та характеру розселення населення, стану транспортних комунікацій та інших регіональних особливостей.

Рішення про створення госпітальних округів приймаються на сесії обласної ради пілотного регіону після схвалення планів розвитку мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я на сесіях районних (міських) рад.

Плани розвитку мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я районів та міст виносяться на розгляд сесій відповідних рад відповідними органами виконавчої влади.

Стаття 5. Організація надання третинної медичної допомоги у пілотних регіонах

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога – медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або екстрених випадках і передбачає консультацію, діагностику, лікування хвороб, травм, отруєнь, патологічних станів, ведення фізіологічних та потологічних станів (вагітності, пологів) із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності та вартості; направлення пацієнта для надання вторинної (спеціалізованої) допомоги або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації.

Надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги забезпечується високоспеціалізованими багатопрофільними або однопрофільними закладами охорони здоров'я.

Критерії визначення закладів охорони здоров’я, які можуть забезпечувати потреби населення у третинній (високоспеціалізованій) медичній допомозі, їх типи та види визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.

Порядок направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я, що надають третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Організація медичного обслуговування громадян у закладах охорони здоров‘я третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги здійснюється у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров‘я.

Стаття 6. Організація надання екстреної медичної допомоги у пілотних регіонах

1. Екстрена медична допомога – вид медичної допомоги, що передбачає ряд організаційних, діагностичних та лікувальних заходів з надання вчасної медичної допомоги пацієнтам та постраждалим, які перебувають у невідкладних станах на до госпітальному та ранньому госпітальному етапах.

2. Організація системи надання екстреної медичної допомоги у пілотних регіонах здійснюється шляхом створення обласних Центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, з мережею пунктів тимчасового базування виїзних бригад швидкої медичної допомоги із розрахунку прибуття до пацієнта – десять хвилин в місті та двадцять хвилин поза містом.

3. Організаційна структура, повноваження Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф і його підрозділів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 7. Фінансово-економічне забезпечення функціонування системи охорони здоров’я у пілотних регіонах під час реалізації пілотного проекту

1. Фінансово-економічне забезпечення реалізації пілотного проекту передбачає:

розподіл обсягу видатків для закладів охорони здоров’я, що надають первинну, вторинну, третинну та екстрену медичну допомогу в розрізі міст обласного значення та районів за звітом 2010 року та за планом 2011 року

визначення в пілотних регіонах обсягу видатків за рівнями бюджетів на охорону здоров’я на екстрену, первинну, вторинну та третинну медичну допомогу для підготовки бюджетного запиту на 2012 рік;

визначення в пілотних регіонах бюджетних програм для надання екстреної, первинної, вторинної та третинної медичної допомоги в пілотних регіонах за відповідним типовим переліком бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів;

формування бюджетного запиту на 2012 рік з урахуванням концентрації бюджетних коштів для надання первинної медичної допомоги - на рівні районних бюджетів та бюджетів міст обласного значення, на надання вторинної, третинної та екстреної медичної допомоги - на рівні обласних бюджетів;

впровадження бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я пілотних регіонів на підставі договорів про медичне обслуговування населення, які укладаються відповідно до бюджетних програм за видами медичної допомоги з розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня згідно з вимогами цього Закону;

2. Метою формування бюджетних програм для реалізації пілотного проекту є цільове спрямування коштів на кожен вид медичної допомоги з визначенням уніфікованих результативних показників та запровадження договорів про медичне обслуговування населення, які укладаються відповідно до цих програм з розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня згідно з вимогами цього Закону;

3. У пілотних регіонах до типового переліку бюджетних програм для місцевих бюджетів у галузі “Охорона здоров‘я“ належать наступні програми:

“Первинна медична допомога”;

“Вторинна медична допомога”;

“Третинна медична допомога”;

“Екстрена медична допомога”.

4. Бюджетні програми у сфері охорони здоров’я передбачають поділ на підпрограми, які мають кореспондуватися з кодами функціональної класифікації.

5. Визначення в пілотних регіонах обсягу видатків на заклади охорони здоров’я за видами надання медичної допомоги здійснюється відповідно до методики, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров‘я.

6. Результативні показники їх виконання для цілей реалізації пілотного проекту розробляється та затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров‘я за погодженням з Міністерством фінансів України;

7.Структурна реорганізація мережі та перепрофілювання закладів охорони здоров‘я пілотних регіонів не може бути підставою для скорочення витрат бюджету на охорону здоров‘я.

Стаття 8. Договори про медичне обслуговування населення

Договір про медичне обслуговування населення (далі – договір) передбачає фінансування за рахунок коштів сформованих для реалізації пілотного проекту бюджетних програм забезпечення надання громадянам медичної допомоги відповідного виду закладами охорони здоров’я пілотних регіонів, які таку допомогу організовують та надають.

Сторонами договору є:

щодо первинної медичної допомоги – центри первинної медичної допомоги та розпорядники бюджетних коштів районних (міських) бюджетів пілотних регіонів;

щодо вторинної медичної допомоги – заклади охорони здоров’я госпітальних округів пілотних регіонів та розпорядники бюджетних коштів обласних бюджетів пілотних регіонів;

щодо екстреної медичної допомоги – Центри екстреної медичної допомоги та розпорядники бюджетних коштів обласних бюджетів пілотних регіонів;

щодо третинної медичної допомоги – заклади охорони здоров’я пілотних регіонів, які забезпечують потреби населення у третинній (високоспеціалізованій) медичній допомозі, та розпорядники бюджетних коштів обласних бюджетів пілотних регіонів;

Договір укладається протягом місяця з дня набрання чинності рішення про відповідний бюджет та діє протягом бюджетного періоду.

Інформація щодо укладених договорів протягом тижня з дати їх укладення розміщується на офіційному сайті розпорядників бюджетних коштів, які є сторонами цих договорів, та спеціально уповноваженого органу центральної виконавчої влади у сфері охорони здоров’я в окремому розділі. Порядок розміщення такої інформації визначається спеціально уповноваженим органом центральної виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Примірні договори про медичне обслуговування населення за видами медичної допомоги затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Виконання зобов’язань щодо фінансування за укладеними договорами про медичне обслуговування населення здійснюється розпорядником бюджетних коштів згідно з вимогами чинного законодавства.

Укладання договорів про медичне обслуговування населення не може бути підставою для скорочення витрат бюджету на охорону здоров’я.

8. Порядок оплати діяльності лікарів загальної практики – сімейних лікарів, що здійснюють господарську діяльність з медичної практики, як фізичні особи – підприємці фізичними і які залучаються для надання населенню первинної медичної допомоги в межах виконання бюджетних програм здійснюється відповідно до укладених з центрами первинної медичної (медико – санітарної) допомоги цивільно-правових договорів із розрахунку навантаження та кожного лікаря, що працює в цьому центрі.

Стаття 9. Штатний розпис закладів охорони здоров’я пілотних регіонів

1. Штатний розпис закладу охорони здоров‘я пілотного регіону визначається керівником закладу, затверджується за його поданням власником (уповноваженим органом) та базується на обсягах та структурі медичної допомоги, що забезпечується цим закладом охорони здоров’я.

2. Для закладів охорони здоров‘я, які є учасниками визначеного цим Законом пілотного проекту, дія існуючих штатних нормативів, встановлених центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров`я не застосовується.

3. Примірні штатні нормативи закладу охорони здоров‘я, який є учасником визначеного цим Законом пілотного проекту, затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров‘я.

Стаття 10. Оплата праці медичних працівників закладів охорони здоров’я пілотних регіонів

1. Оплата праці працівників закладів охорони здоров’я пілотних регіонів, що є бюджетними установами і надають медичну допомогу за бюджетні кошти згідно з договорами про медичне обслуговування населення, здійснюється відповідно до законодавства про оплату праці працівників бюджетних закладів охорони здоров’я та передбачає встановлення додаткових доплат і надбавок за обсяг і якість виконаної роботи відповідно до критеріїв, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

2. Оплата праці працівників закладів охорони здоров’я пілотних регіонів (крім бюджетних установ), що надають медичну допомогу за бюджетні кошти згідно з договорами про медичне обслуговування населення, здійснюється відповідно до законодавства про оплату праці у межах обсягів витрат на оплату праці, який визначається у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

3. Обсяг бюджетних видатків на оплату праці працівників закладів охорони здоров’я пілотних регіонів зазначаються у договорі про медичне обслуговування населення.

4. Бюджетні кошти, передбачені на оплату праці працівників закладів охорони здоров’я пілотних регіонів є захищеними статтями видатків з відповідних бюджетів, що обов’язково передбачаються у складі відповідних бюджетних програм.

Стаття 11. Координація та супровід пілотного проекту

1. Координацію з управління та науково-методичний супровід реалізації пілотного проекту на державному рівні забезпечує центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, на місцевому рівні – управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій та органи місцевого самоврядування із залученням фахівців науково-дослідних установ та вищих медичних навчальних закладів.

Стаття 12. Моніторинг процесів реформування

1. Моніторинг процесів реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях, оцінка їх результатів здійснюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я з використанням системи індикаторів.

2. Індикатори для оцінки результатів пілотних проектів щодо реформування системи медичного обслуговування затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

3. Результати моніторингу на період реалізації пілотного проекту використовуються виключно для корекції прийнятих рішень щодо проведення реформи системи охорони здоров’я і не можуть бути застосовані при визначенні рейтингу територій.

4. Місцеві органи влади мають право вносити пропозиції до центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я щодо внесення змін до проведення реформ у областях пілотних регіонах.

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та діє до 1 січня 2013 року.

2. На період реалізації пілотного проекту дія ліцензій та інших дозвільних документів, виданих закладам охорони здоров’я пілотних регіонів до набрання чинності цим Законом, поширюється на заклади охорони здоров’я, які створюються у процесі оптимізації мережі закладів охорони здоров’я та є правонаступниками реорганізованих закладів охорони здоров’я пілотних регіонів. Переоформлення ліцензій та дозвільних документів інших закладів охорони здоров’я здійснюється відповідно до закону.

3. Кошти від використання приміщень закладів охорони здоров’я, що можуть бути вивільнені в рамках оптимізації мережі, використовуються виключно на видатки, пов‘язані з функціонуванням закладів охорони здоров’я.

4. Частину дванадцяту статті 23 Бюджетного кодексу України доповнити словами" та Закону України " Про реалізацію пілотного проекту щодо реформування системи медичного обслуговування у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях."

5. Підпункт а) пункту 3 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України після слів “фельдшерські пункти” доповнити словами "Центри первинної медичної допомоги (Центри первинної медико-санітарної допомоги)."

6. Розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (N 2456-VI ( =- ) від 08.07.2010, 2010) доповнити пунктом 12, виклавши його в такій редакції:

“12. На період проведення у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях пілотного проекту щодо реформування системи медичного обслуговування (2011-2013 роки):

1) Кабінет Міністрів України має право змінювати розмежування видатків на охорону здоров’я між рівнями місцевих бюджетів, визначене статтями 89 та 90 Кодексу, та встановлювати особливості фінансування закладів охорони здоров‘я, що є учасниками експерименту;

2) заклади охорони здоров’я – учасники пілотного проекту щодо реформування системи медичного обслуговування, мають право розміщувати на депозитах тимчасово вільні бюджетні кошти, отримані ними від надання платних послуг. Кошти, отримані закладами охорони здоров’я від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, відносяться до третьої підгрупи другої групи власних надходжень бюджетних установ».

7. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк після набрання чинності цим Законом відповідно до своїх повноважень забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

Истинное здоровье. Новый закон о здоровье.
Евгений Прокофьев, 10 октября 2010Просмотров: 3048

Каждый новый закон, принимаемый демократами, вредит русскому народу больше предыдущего. Создаётся впечатление, что депутаты пользуются принципом «Чем хуже – тем лучше». Интересно, они это делают сознательно или по недомыслию?...
Мы тебя обяжем быть здоровым!
Ирина Лукьянова, 30.09.2010
В новом проекте закона «Об основах охраны здоровья…» есть несколько скандальных инициатив, которые коснутся каждого
На сайте Минздравсоцразвития вывешен для общественного обсуждения новый проект закона – «Об основах охраны здоровья граждан в РФ». Общественное обсуждение (началось ещё 30 июля) идёт ни шатко ни валко: отдельные активисты бьют в колокола, созывая массы, но массы дремлют. А закон касается каждого.
Сейчас его всерьёз обсуждают в основном профессиональные сообщества: страховщики и медики, а также правозащитники в области прав семьи. Рядовых граждан пока всерьёз зацепило только одно предложение, резко ограничивающее (по сравнению с действующим законом, принятым в 1993 году) права самой незащищённой категории пациентов – детей, находящихся в больницах. Однако подводных камней в новом законопроекте гораздо больше. И сейчас у общества ещё есть время высказаться и донести до законодателей своё мнение о предлагаемых нововведениях.
Родители, вон из больниц!
Действующий сейчас закон (статья 22 Основ законодательства об охране здоровья граждан, далее ОЗОЗ) предоставляет «одному из родителей (иному законному представителю) или иному члену семьи… право в интересах лечения ребёнка находиться вместе с ним в больничном учреждении в течение всего времени его пребывания независимо от возраста ребёнка».
Это право – предмет постоянных родительских баталий с детскими больницами, которые отказывают в совместном пребывании родителям детей то старше шести, то трёх лет, а то и года. Широкие родительские массы, осведомлённые о своих правах, всё чаще требуют допуска в больницу к детям. Больницы при этом по закону не обязаны кормить родителей и предоставлять им спальные места. Медработникам эта норма закона, конечно, откровенно неудобна – и тем, что в четырёхместных палатах оказывается по 8 человек, и тем, что родители вмешиваются в ход лечения и жалуются на непорядки.
Возможно, поэтому в новой редакции (ст. 47 ОЗОЗ) вводится ограничение: теперь право совместного нахождения с ребёнком предоставляется его законным представителям только если ребёнку «до трёх лет включительно», а если он старше трех лет – то «при наличии медицинских показаний» . (Ниже трёх лет уже нельзя: огромный объём исследований свидетельствует, что разлучение с родителями до трёх лет разрушительно для детской психики. Но и после трёх оно часто даётся нелегко).
Проблема, однако, не только в психической травме, возникающей при отрыве от родителей, но и в элементарной безопасности детей, и в уходе за ними. Ни того, ни другого больницы часто обеспечить не могут. Пребывание в больнице может стать опасным для жизни и здоровья детей из-за действий или бездействия медперсонала. Вот на что обычно жалуются родители госпитализированных детей (отзывы собраны в личных разговорах и на профильных сайтах):
Медперсонал не выполняет свои прямые должностные обязанности. Медсестёр трудно дозваться на помощь, если ребёнку стало плохо (особенно ночью), необходимую помощь часто откладывают до утра, когда придёт врач. Медперсонал путает назначения и препараты. Не проверяет вовремя, не возникли ли осложнения (не разошлись ли швы, не поднялась ли температура, нет ли кровотечения). В Пермской области в прошлом году 17-летний парень умер в больнице оттого, что интубационная трубка выскочила у него изо рта, а медсестра не заметила.
За детьми некому ухаживать: следить за тем, чтобы дети были сыты (они часто отказываются от больничной еды), перестилать испачканные постели, поить, водить в туалет или подавать судно.

Медперсонал груб с детьми. Дети сопротивляются болезненным процедурам, а медперсонал унимает их устрашением и силой (либо отказывается от проведения процедур). Процедуры часто оказываются излишне травматичными. Москвичка Юлия Холина рассказывает:
«У моей дочери ожог на спине от банок, которые ей ставила медсестра в детской больнице. Но у неё один ожог: я успела откинуть медсестру от дочери. А у 8-летней соседки по палате – шесть отпечатков на спине на всю жизнь, потому что мамы рядом не было. После этого случая я контролировала манипуляции не только с моим ребёнком, но с остальными четырьмя детьми, которые были без мам. Медсестру уволили на следующий день, поскольку я пригрозила судом».
За досугом детей некому следить. Игровые комнаты работают недолго или закрыты, заняться детям нечем, они развлекаются беготнёй по коридорам и травлей младших и безответных.
Дети, и так находящиеся в заведомо беспомощном состоянии, зависят от слишком большого числа случайностей. В таких условиях оставлять их без родительского присмотра нельзя. Присутствие родителей – это не только страховка от лишних неприятностей, это ещё и неотъемлемое право ребёнка.
Основы законодательства об охране здоровья граждан (ст. 30, п. 12 действующего закона, ст. 18 п. 5 новой редакции) разрешают законному представителю (у ребёнка – это родители) находиться рядом с пациентом для защиты его прав. Они же дают право законным представителям ребёнка давать информированное согласие на медицинское вмешательство, право на отказ от него, право на информацию о состоянии здоровья ребёнка.
В 1988 году ЕACH – Европейская Ассоциация помощи детям в больницах – приняла Европейскую хартию прав ребёнка, находящегося в больнице (www.each-for-sick-children.org/each-charter). Это не законодательный документ – это этическая норма, на которую ориентируются национальные системы здравоохранения, заботящиеся о детях и соблюдающие Конвенцию о правах ребёнка. Один из первых пунктов в Хартии – возможность для родителей быть вместе с детьми, независимо от их возраста. Государства стараются приблизить своё законодательство к этическим нормам, а практику – к требованиям законодательства; в нашем случае всё делается наоборот, и более гуманная норма закона меняется на менее гуманную.
Типичные возражения медиков против существующей нормы закона сводятся к тому, что пребывание родителей в больницах не предусмотрено Строительными нормами и правилами для больниц и противоречит Санитарным правилам и нормам для них же. Однако и СНиПы, и СанПиНы – подзаконные акты, как и правила больницы. Если есть расхождение между ними и законом, то не закон нужно подгонять под условия районной больницы, а районную больницу приводят в соответствие с законом.
Эта статья в законопроекте возмутила родителей довольно сильно. По Интернету, откуда обычно и катится волна народного гнева, побежала информация, начался сбор подписей против нововведения. Он, в частности, шёл при помощи электронной системы www.demokrator.ru (проблема 2747). 27 сентября в Государственную думу на имя Бориса Грызлова и в Комиссию по охране здоровья, экологии, развитию физической культуры и спорта Общественной палаты РФ ушли письма с 1753 подписями граждан.
Но если бы на этом сюрпризы нового законопроекта заканчивались…
Обязан быть здоровым
Знаете ли вы, сограждане, что теперь вас обяжут вести здоровый образ жизни? Вчитайтесь, пожалуйста, в эти строки нового законопроекта, статья 25:
«Граждане обязаны соблюдать законодательство об охране здоровья, бережно относиться к своему здоровью, здоровью детей и окружающих лиц. Граждане должны заботиться о физическом, духовном и нравственном развитии своих детей, приучать их к здоровому образу жизни. Граждане обязаны заботиться о своем здоровье и трудовом долголетии, проходить обязательные медицинские осмотры. Граждане, страдающие заболеваниями, представляющими опасность для окружающих, обязаны проходить обследование и лечение, а также заниматься профилактикой этих заболеваний. Лица, находящиеся на лечении, обязаны соблюдать режим и выполнять назначения медицинских работников».
Если законопроект станет законом, его нарушителями окажутся не только алкоголики и наркоманы, но и любители копчёной колбаски при больной печёнке. Пока не появились подзаконные акты, устанавливающие за это ответственность, – ещё можно лопать колбасу и мучиться. Но ведь никогда заранее не догадаешься, когда и каким образом к тебе применят такую хорошую норму закона: то ли поведут на медосмотр под конвоем, то ли оштрафуют за обострение язвы, ибо сам виноват.
Я думаю, надо просто в Конституцию России первым пунктом записать, что все граждане России обязаны быть хорошими людьми. А в ОЗОЗ – что все врачи обязаны быть высокопрофессиональными и не должны ошибаться. Тогда, так и быть, я согласна нести административную ответственность перед государством за своё здоровье.
А какое отношение к охране здоровья имеет обязанность нравственно воспитывать детей? И кто будет определять, что нравственно, а что нет, приучила я ребёнка к здоровому образу жизни или нет? Органы опеки? По каким критериям?
И если медицинская помощь у нас добровольная – откуда берутся «обязательные медосмотры» для всех граждан? По действующему законодательству они обязательны только для определённого круга профессий.
А какие «опасные для окружающих» болезни подлежат обязательному лечению? Грипп вот опасен, приводит к летальным исходам, – значит, я обязана обращаться к врачу с каждой простудой, вдруг это грипп. А если не обращусь – меня надо лечить принудительно?
Очаровательна и норма, обязывающая нас выполнять назначения медработников. Один медработник прописал мне недавно купить в конкретной аптеке неизвестный китайский препарат за 11 тысяч рублей, а я не купила. Это основание для чего – отказать мне в дальнейшем лечении или отдать под суд? А как же быть с моим правом на отказ от медицинского вмешательства? Нет, я понимаю, пациенты с язвой желудка не должны пить водку, а лежащие в больнице с пневмонией – бегать в пижамах по снегу. Но давайте тогда обяжем пациентов соблюдать правила стационара, и хватит.
Защитим детей от родителей
Но самое интересное, как обычно, начинается там, где государство берётся за охрану прав детей. В начале законопроекта здоровье определяется как «состояние полного физического, душевного и социального благополучия, а не только отсутствие заболеваний и физических дефектов» (ст. 2). Формулировка спорная, но пусть.
Но вот ст. 63 п. 1 Семейного кодекса обязывает родителей заботиться о здоровье своих детей. Стало быть, об их полном социальном благополучии в том числе. Бедность угрожает социальному благополучию – значит, по новой формулировке, и здоровью. А Семейный кодекс (ст. 77, п. 1) гласит: «При непосредственной угрозе жизни ребёнка или его здоровью орган опеки и попечительства вправе немедленно отобрать ребёнка у родителей (одного из них) или у других лиц, на попечении которых он находится».
Достоянием прессы уже не раз становились истории о том, как органы опеки отнимали детей у родителей, находящихся в тяжёлых социальных условиях; долю вины родителей в том, что они в этих условиях оказались, и суду бывает трудно определить. Чем обернётся для бедных семей новая норма – трудно предположить: вероятней всего, отъёмом детей и привлечением родителей к ответственности за неисполнение родительских обязанностей (ст. 5.35 Кодекса об административных правонарушениях).
Когда родители не обеспечивают реализацию прав детей (в том числе на медицинскую помощь), их призывают к ответу. Однако вопрос о том, что можно считать «неисполнением обязанностей» в этой области – очень спорный. Сейчас медицинские учреждения охотно жалуются в органы опеки на родителей, которые отказываются от иммунизации детей, рожают детей дома или не соглашаются с назначенным лечением. Знаю случай, когда в нарушении права ребёнка на медпомощь обвинили мать инвалида, отказавшуюся давать сыну нейролептик.
Известны случаи, когда опека приходила с милицией домой к матерям, отказывающимся от прививок, хотя такоеправо дано родителям и ОЗОЗ, и законом «Об иммунопрофилактике инфекционных болезней». Вакцинация, роды в больнице или регулярная флюорография – это такие области, где воздействовать надо убеждением, а не принуждением под угрозой отъёма детей.
Новый закон расширяет список детских прав. Ст. 50 новой редакции ОЗОЗ даёт детям в пункте 1, подпункте 1 – право на «прохождение медицинских осмотров», в подпункте 2 – на «прохождение предварительных и периодических медицинских осмотров при поступлении в образовательное учреждение», в подпункте 3 – при занятии физкультурой и спортом. Диспансеризация обычно проводится быстро, впопыхах и часто для проформы.
Государство одной рукой даёт родителям право отказаться от обследования и вмешательства, а другой – объявляет реализацию этого права нарушением права ребёнка на медицинскую помощь. Получается такая шизофрения в рамках законодательства. Чтобы её избежать, можно, например, обозначить в законе, что медосмотры добровольны, а не обязательны (возможно – с исключениями вроде добровольных же занятий спортом), что отказ родителей от медицинского вмешательства в отношении их детей не должен рассматриваться, как нарушение права ребёнка на медицинскую помощь. На случай серьёзной опасности у нас есть положения закона о возможном медицинском вмешательстве по решению суда при необходимости спасти жизнь ребёнка (в новом законопроекте – статья 8, в действующем законе – ст. 33), есть закон «О психиатрической помощи и гарантиях прав граждан при её оказании» (в части о недобровольном освидетельствовании и госпитализации), есть статья 125 УК РФ «Оставление в опасности».
Пункт 3 той же ст. 50 новой редакции закона о правах детей гласит:
«Дети-сироты и дети, оказавшиеся в трудной жизненной ситуации, в возрасте до четырёх лет включительно могут содержаться в государственных и муниципальных медицинских организациях в порядке и на условиях, устанавливаемых уполномоченным федеральным органом исполнительной власти».
Очень хорошо – могут. А на каких условиях? Кто это решает?
Статья 1 Федерального закона «Об основных гарантиях прав ребёнка в Российской Федерации» причисляет к категории детей «в трудной жизненной ситуации» не только сирот, но и инвалидов, и детей с ограниченными возможностями здоровья; жертв вооружённых и межнациональных конфликтов, природных и техногенных катастроф, стихийных бедствий; детей из семей беженцев; жертв насилия; детей из малоимущих семей; детей с отклонениями в поведении и некоторые другие категории.
То есть достаточно быть гиперактивным (отклонения в поведении) или жить в бедной семье, чтобы пролежать в больнице до четырёхлетнего возраста: закон это разрешает. Может, всё-таки стоит указать, что дети в трудной жизненной ситуации, у которых есть родители, в больнице могут находиться «по просьбе их родителей или законных представителей»?
Обсудим?
В законопроекте ещё много интересного. Например, нормы о стерилизации недееспособных и абортах у них же, вроде бы призванные защитить эту категорию граждан от принудительной стерилизации и абортов, прописаны так двусмысленно, что фактически разрешают и то, и другое – «с учётом мнения» недееспособных.
Ст. 52, п. 2: «Искусственное прерывание беременности у совершеннолетней, признанной в установленном порядке недееспособной, возможно по решению суда, принимаемому по заявлению её законного представителя с учётом мнения самой недееспособной».
Ст. 53, п. 1: «Медицинская стерилизация совершеннолетнего лица, признанного в установленном порядке недееспособным, возможна по решению суда, принимаемому по заявлению его законного представителя с учётом мнения самого недееспособного лица».
Разумно было бы внести дополнение о том, что стерилизация и прерывание беременности у недееспособных не допускаются вопреки явно выраженной воле самих дееспособных.
А пункт 2 статьи 50 изложен так косноязычно, что фактически даёт право несовершеннолетним наркоманам в любом возрасте отказываться от медицинского вмешательства и освидетельствования.
Но это ещё не закон, а именно проект закона. По словам пресс-службы Министерства здравоохранения и социального развития, предложения по его совершенствованию можно вносить до окончания его второго слушания в Государственной думе. По сообщению главного консультанта Комитета по охране здоровья Государственной думы Бориса Тарасова, закон ещё не поступил в Думу для рассмотрения, и порядок его обсуждения пока не запланирован.
Так что свои предложения ещё можно присылать и в Министерство здравоохранения и социального развития, и в Государственную думу, и президенту России. Свои поправки уже предложила этим инстанциям межрегиональная общественная организация «За права семьи» (её анализ самых спорных положений законопроекта выложен в блоге:blog.profamilia.ru); эту инициативу поддержала Ассоциация профессиональных акушерок.
Каждый из читателей имеет прекрасную возможность последовать их примеру.
Время ещё есть, и от нас ещё что-то зависит.
Источник