Розповідь про кішку Бусю (1 марта - международный день кошек)

Вже майже два роки у нас живе кішечка Буся, її подарувала бабусі на 8 Березня учениця нашої школи. Кішка - британська-блакитна. Ми ії дуже любимо. Маленьким кошенятком вона завоювала нашу любов не тільки тому, що кішечка гарненька на вигляд, а ще тому, що вона має характер. Про неї можна сказати: "Кішечка, яка гуляє сама по собі". 

Веселим кошенятком вона катала м'ячики, ганялась за бантиком, який я прив'язував на ниточці. Я навчив грати її у футбол, схованку, бокс. Моє тренування привело до того, що вона подає лапку, коли до неї зверталися: "Буся, лапку дай". Бусино привітання здивувало всіх. Вона прохає взяти її на руки, а тільки візьмеш, Буся буде цілувати вас у щічку та губи. Най більша Бусина шкода -це бабусині  квіти, які вона лапкою або зубками з горшка витягає. Бабуся  терпляче їх саджає знову і знову. У мене є папуги Кєша та Маша, так Буся біля них лежить годинами, не звертаючи уваги на цвіркотіння птахів. А колись залізла на клітку, на що папуги дуже образились. Ще кішка любить дивитись на рибок у акваріумі. Коли-не-коли їх лапкою пробує спіймати через скло. Бабуся каже, що Буся пішла на риболовлю. Більше за всіх кішечка любить мене та дідуся, а бабусю може і похапати когітками.

Я не можу собі уявити, що в мене немає Бусі. Мені дуже жаль тих тварин, які залишились без житла, їжі, любові людей. Це дуже жорстоко. Я завжди даю їжу покинутому кошенятку, який живе у нас в під'їзді. І нам усім треба бути добрими до тварин, яких ми спочатку любили, а потім їх  позбавились.