Перлини Донеччини

2012 рік є особливим для Донеччини, бо їй виповнилося 80 років.

У всі навчальні заклади нашого регіону завітало це свято, і Дзержинський професійний ліцей, який очолює Чернобровкіна І.В., не був винятком. Ми вирішили відсвяткувати цю дату своєрідним заходом, таким, як усний історичний журнал під назвою «Перлини Донеччини».

Метою усного журналу стало виховання зацікавленості, любові до рідного краю, сприйняття історико-культурної спадщини довкілля регіону, а також  зміни традиційної однобічної уяви про Донецький край. Нам захотілося довести, що це не край териконів і труб із різнобарвними хвостами їдкого диму, а край з унікальною природою, яку колись принесли в жертву завданням побудови «світлого майбутнього» і яку зараз за будь-яку ціну треба відновити для нащадків.

Цей журнал ми підготували з учнями групи 20, що навчаються в Дзержинському професійному ліцеї за професією «Кухар, калькулятор». Вони із задоволенням взяли участь у підготовці та проведенні заходу, у підборі світлин.

Усі запрошені разом із учнями зацікавлено слухали доповідачів, дивилися світлини, які були представлені у вигляді мультимедійної презентації.

Сторінки усного журналу «Перлини Донеччини» представляли учасники історичного гуртка «Кліо». Це  Кулінич Тетяна та Редько Марина, Мінтенко Яна, Мухіна Маргарита, Біляєва Надія, Бузниченко Владислав та Смикова Олена.

Юні дослідники  коротко описали шлях становлення Донеччини, історичне та природне значення заповідника «Кам’яні могили», процес виникнення крейдових утворень та природної крейди заповідника «Крейдова флора», цікаво описали заповідник «Хомутівський степ», що дало нам змогу уявити Дике поле, яке колись займало більшу частину сьогоднішньої Донецької області. Мальовничою презентацією було представлено національний природний парк «Святі гори», де основною цінністю є сосна крейдова, різновид якої зберігся з дольодовикового періоду. Останньою сторінкою журналу був опис регіонального ландшафтного парку «Клебан Бик». Більшість присутніх була вражена араукаріями (дерева, які збереглися у парку в пісочному вигляді, що досягають висоти 50 – 60 метрів, діаметр стовбура 1,5 метри, природні аналоги є в Чілі, Аргентині та в Австралії). Здивувало те, що його плескаті голки такі колючі і так густо ростуть, що на нього не можуть сісти навіть птахи.

Звичайно, ми торкнулися не всіх «перлин» нашого краю. Закриваючи останню сторінку журналу, сподіваємося, що ми досягли своєї мети, але не ставимо крапку, бо є ще поле для дослідницької діяльності.

Ганна Дмитрова.

Викладач історії.