День соборності. Сила нації - в її єдності

22 січня 1919 року в Києві на Софійському майдані сталася визначна подія в історії нашого народу - урочисте проголошення Акту Злуки: в єдину українську соборну державу об’єдналися Українська Народна Республіка і Західно-Українська Народна Республіка.

В часи розрухи після Першої світової війни, в часи війни громадянської, кривавої і жорстокої, в часи злиднів і голоду судилося спалахнути зірці колективної думки, загальної доброї волі, коли реальністю став давно омріяний девіз: «Віднині воєдино!»

В той морозний січневий день збулася віковічна мрія українського народу жити однією сім’єю на своїй землі, в єдиній державі, не розділеній кордонами і не розірваній між ворогуючими державами.

Ідея української соборності є однією з основоположних складових національної ідеї. В українській мові термін «соборний» вживається у значенні об’єднаний, неподільний, а «соборність» – як властивість, тобто об’єднаність, цілісність, неподільність.

З сивої давнини, ще з княжих часів ідея соборності не переставала хвилювати уяву видатних державо творців і політичних діячів «середньої руки», полководців і дипломатів, церковних ієрархів і літописців, письменників і поетів, кобзарів і оповідачів. Тривогою за відсутність єдності на рідних землях, застереженнями від порушення державної цілісності задля власних амбіцій, осудом князівських чвар і міжусобиць, які значною мірою призвели до падін ня Київської Русі, наповнено чимало давньоруських оповідей й повчань, літописів і інших літературних творів. Згубність надій на відокремлене процвітання, міф про успішне удільне виживання земель унаочнилося гірким уроком розбрату  для багатьох поколінь.

Після розпаду Київської Русі українській еліті не вдалося ані об’єднати в межах національної держави етнічні українські землі, ані зберегти їхню незалежність. Превалювання серед можновладців особистих, а також регіональних інтересів над національно-державними ідеями зумовили неможливість для панівної верстви організувати й очолити боротьбу українців за створення незалежної соборної держави.

Лише в роки Української національної революції середини XVII ст. у самосвідомості нашого народу намітився і почав втілюватись в життя, по суті, революційний прорив: уперше після загибелі Київської держави в ній з’являється державна ідея, що виросла на ниві діянь великого гетьмана Богдана Хмельницького. Вона передбачала створення незалежної національної держави, до складу якої мали увійти усі етнічно українські землі. Ця державна ідея стала визначальною у визвольних змаганнях народу протягом наступних століть.

Сам Богдан Хмельницький зробив усе можливе заради її реалізації. Він зміг побудувати Українську козацьку державу. Не були втрачені перспективи возз’єднання в її межах усіх українських земель і досягнення цілковитої незалежності, і лише вкрай несприятливий для України стан міжнародних відносин, доповнений низкою внутрішніх чинників, не дозволив Хмельницькому досягти мети.

Українська революція 1917-1920 років зробила реальністю мрію багатьох поколінь українців про об’ єднання в єдину соборну державу. Вона увібрала в себе весь попередній багато ві ковий досвід національно-визвольної боротьби українського народу.

Збирання українських земель і утвердження нових кордонів України в їх етнічних межах гарантувало сприятливі умови для консолідації української нації, національного відродження і зростання національної самосвідомості українців. Незважаючи на жахливі жертви і втрати, ці роки увійшли героїчною сторінкою в літопис священної боротьби українського народу за свою єдність і цілісність.  Вони  засвідчили  нескореність  нації  і  невмирущість національної ідеї. Вони наблизили реальний суверенітет України, її незалежність.

Наше завдання зберегти і примножити державотворчий потенціал ідеї соборності як запоруки нерозривності і єдності державного організму, поступального соціально-економічного і духовно-культурного розвитку України.