Це не просто день народження, а красивий ювілей

Серед перлин людської філософської мудрості є одна, яку хочеться згадати саме в цей день - 12 грудня, в день народження неймовірно чарівної жінки, неповторної людини, значної особистості – Антонової Емми Григорівни: «Якщо на небі запалюються зірки, то це комусь вкрай необхідно». На її життєвому небосхилі загориться світлим теплом шістдесята яскрава річниця народження, нехай ця зірка  осяює її широку і наповнену  надможливостями путь, нехай цей прекрасний ювілей нагадає  про диво її неперевершеності у всьому, до чого ніжно торкається її душа, почуття, її лагідні руки.

Емма Григорівна народилася в живописному селі Міньківці, що розташувалося поблизу одного з дивних середньовічних міст Кам’янець-Подільського, що на Хмельниччині. У родині вона була єдиною дитиною, тому ласка та тепло материнської душі, батьківське ніжне піклування заклали в серці дівчинки най­глибший фундамент, найцінніший стрижень особистості - чуйної до всіх оточуючих, м’якої й світлої людини. При зустрічі з Еммою Григорівною завжди відчуваєш якусь неймовірну злагоду, захищеність, розуміння, такий родинний затишок, немов Берегиня, вона створює навколо себе ауру доброзичливості й душевної рівноваги.

Коли вона закінчила школу, то вступила до Чернівецького педагогічного державного університету, попрацювавши рік у школі вожатою. Життя розпорядилося по-своєму, відкривши їй простір до  педагогічної праці. Вона стала наставником у навчанні для  школярів.  Спеціальність учителя-фізика була близькою до сімейних традицій – її тітка й двоюрідна сестра теж були вчителями фізики.

Ще одна яскрава сторінка долі – це її зустріч із майбутнім чоловіком Антоновим Станіславом Олександровичем. Гарний хлопець із Донбасу на все життя полонив серце щирої дівчини. На другому курсі університету вони познайомилися, на четвертому - зрозуміли, що жити не можуть один без одного - побралися, а на п’ятому - народився їхній єдиний син – Олександр.

Молода сім’я отримала призначення до першого місця роботи -м. Дунаївці Хмельницької області, а через рік чоловіка призвали до армії – і тут Емма Григорівна  потрапила в такий вир життя, що за ним можна складати сценарій до пригодницького серіалу. У чоловіка виявився неабиякий талант військового. Ще в університеті він отримав звання лейтенанта, молодого перспективного хлопця помітили. А вона, як вірна офіцерська дружина, швидко збирала хатній скарб, не докоряючи чоловікові на тимчасовість життя у певному місті, на невизначеність: сьогодні тут, а завтра там - їхала за ним  світ за очі, жодного разу не пожалкувала про такий спосіб сімейного життя.

Вони жили в Німеччині у двох містах: Людвігу Слусті та Ратенові, вона викладала фізику для дітей військових, любила свого чоловіка, виховувала сина, навчалася дипломатії сімейних стосунків, отримала досвід у ставленні до оточуючих, набувала життєвої мудрості, загартовувала своє серце до майбутніх змін, всотувала той безцінний досвід людських взаємин, який саме й створив її такою: ставитися до всіх, як до власної родини, простягати руку взаємодопомоги, легко знаходити шляхи в спілкуванні (бо у військовому містечку закон єдиний - чуття єдиної великої родини). А потім 5 років у Литві, у Клайпеді, у Шилуте,працювала там заступником директора з виховної роботи. Життя було майже казкове: повний сімейний затишок, двоповерховий будинок, улюблена робота, люблячий чоловік та син…

І знову нове призначення чоловіка по службі, і знову треба покидати обжиту оселю, але Емма Григорівна легко збиралася за чоловіком, світло сприймала труднощі, була опорою для своїх рідних, і всюди лишалися люди, що з теплом душі згадують її доброзичливість та інтелігентність. Щось є в  спокійних чаруючих блакитних очах цієї жінки, у її стриманій посмішці, у її величній поставі, у її бездоганному смаку, у благородстві її вчинків  таке, що зачаровує з першого погляду. Вона  ще 5 років прожила в Білорусії, стала директором середньої школи, вивчила білоруську мову, пісні білоруською,  та взагалі стати поліглотом привчила її чоловікова відданість військовій справі.    Часті переїзди навіть подобалися , коло її знайомих із кожним роком ставало все більшим.  І 12 грудня, ми впевнені, що привітання до ювілею Емма Григорівна отримає з різних куточків сучасної Європи.

Її родина всюди: школа, домівка, міськво, батьки й діти, колеги й просто знайомі… Коли чоловік вийшов на військову пенсію, то вирішив повертатися до рідного Дзержинська, до родини батьків, на батьківщину, де «найсолодші помідори та найсоковитіші яблука» . З 1993 року родина живе в нашому місті, Емма Григорівна 14 років працює в СЗОШ 1-3ст №3, зростила зміну молодих учителів, які, закінчивши нашу школу, прийшли працювати, мабуть, і тому, що саме вона була їхнім учителем та директором школи:Маргарита Юріївна Корєненко, Юлія Олександрівна Захарченко, Ольга Сергіївна Баталова,  Антон Володимирович Золочевський, Ольга Євгенівна Загорець, Діана Валеріївна Пивоварова.

Вона разом з Оленою Миколаївною Поповою створила умови для роботи в нашій школі вчителя-волонтера з Корпусу Миру, що навчає наших учнів англійської, традицією тільки нашої школи є освячення на навчальний рік отцем Олександром, наставником Свято-Макарієвської церкви, який щиро вдячний їй за цю нагоду. Вона вміє створити затишок у рідній школі, її естетичні смаки й вподобання видно всюди, а ось талантів зразу й важко перелічити.

Вона – дипломат, з усіма має чудові стосунки, за 14 років дружнього життя зі свекрухою жодної сварки, вона продовжила справу вельмишановної цінительки краси власного обійстя – Антонової Ніни Романівни, біля сімдесяти кущів троянд своїм ніжним цвітом оточують їхню домівку. Емма Григорівна лагідна свекруха, турботлива й пестлива бабуся:кожного року  приїздить онук з Петербурга, їде саме до неї, бо скучив за її ласкою, її пестощами, її любов’ю, за мандрами лісом, за збиранням грибів, за рибалкою вдосвіта. Коли на сімейній нараді обирають, куди їхати відпочивати: чи до Кримських пансіонатів відпочинку чи на рибалку до Осколу,життя у звичайному наметі, Емма Григорівна завжди обирає активний відпочинок, бо вранішня рибалка, приготування юшки на багатті, сімейний гумор - усе це та атмосфера, що зміцнює її родину. У її сім’ї гумор, фізика, естетика, кохання, закони радіолюбителів, вогник у сімейних стосунках,смачні оригінальні домашні страви панують над усім. Вона прекрасно вишиває, співає й, коли треба, танцює та бере участь у шкільних заходах, вона закінчила курси водіїв, до всіх справ вона має неабиякий хист, що далеко не кожному даний від народження!

«Поступлива, м’яка у спілкуванні з людьми, скромна, безвідмовна, ретельна, старанна, талановита, на­дійна, турботлива,розумна»,- так говорять про неї учителі школи.

Еммо Григорівно, ви ,безперечно, заслуговуєте на щедрість долі, тому в це свято прийміть наші найщиріші побажання. Хай доля буде до Вас прихильною, хай вишиває вона на полотні вашого життя тільки квіти любові червоними нитками, нехай у Вашому домі завжди зберігається спокій і процвітає добробут, а серце зігрівається ласкою та теплом, повагою та шануванням рідних, близьких, знайомих!

Колектив СЗОШ № 3.