Васильки войны
В сборник дзержинских прозаиков и поэтов "Встряска" (2011, составитель и издатель: Николай Гринёв) вошло десять стихотворений Дарьи Тимошенко («Васильки войны»), предлагающих читателю окунуться во время событий Великой Отечественной войны. В стихах автор сумела показать глубокое осмысление поднятой темы, умело изобразила страшный мир военного лихолетья.
Строчки, отдающие живым словом, вызывают чувство патриотизма и гордости за героев, положивших свои головы на алтарь Победы.
Тимошенко Д. является лауреатом областного конкурса «65 лет Великой Победе».
САГА ПРО ВІЧНЕ КОХАННЯ
Він розпрощався з Нею на вокзалі,
Рукою обіймав тендітний стан.
Вона Його так ніжно цілувала,
Він - повернутись з фронту обіцяв
Вона Йому трикутнички писала,
У кожнім слові – лише він один!
І фотокартку на подушку клала –
Єдиний скарб, що залишився їй.
Перетерпіла голод і страждання,
І муки, і концтабірний полон –
Бо берегло життя Його кохання,
Надія, віра і Її любов!
Вона Його і дотепер кохає,
І зараз Він в її приходить сни.
Вона Його чекала і чекає…
А Він загинув в перший день війни
СОЛДАТ ВІЙНИ
Солдат війни - безвусий і вусатий,
І юний хлопець, і сивий дідусь…
Ридає колокол набатом,
До їх імен я серцем доторкнусь.
Солдат війни – герой і визволитель,
Тобі вклоняється сьогодні світ.
У нагородах твій парадний кітель,
В очах - сльоза з'явилася на мить.
Солдат війни - «Вперед, за Батьківщину!» –
В атаку йшов, у рукопашний бій.
Ти визволяв країну за країною
І мати вірила, що ти – живий!
Солдат війни, про що ти мріяв, друже,
Коли дзвеніла тиша навкруги? –
Хотілось обійнять дружину дуже,
Не думати про смерть і ворогів.
Цигарочку скрутить і затягнутись,
А потім випить фронтові сто грам.
Товаришу в окопі посміхнутись
І розтягнути свій старий баян.
Солдат війни! Ти повернувся в травні
І на Рейхстазі написав: «Дійшли!».
До перемоги шлях - важкий і славний,
Тобі я дякую за мирні сни.
ЖІНКАМ УКРАЇНИ
Русяві і довгі дівочої коси –
То український символ краси.
Грубо топтав їх чобіт Барбароси,
Рвали без жалю фашистські пси.
Земля від обурення задрижала,
І небо від гніву палало вогнем,
Коли молода дівчина лежала,
Поспіх прикрита солдатським плащем.
За що покарали її, Боже милий,
За що поглумився гестапівський кат?
За те, що не стала вона на коліна,
І душу свою не дала плямувати…
Навіки лишились вони молодими,
Згубила війна їх квітуче життя.
Рідні сестри мої, всі жінки України,
До нас посміхаєтесь із небуття…
* * *
Ішла війна, а школа працювала
І вранці там навчались діточки.
Біля дошки вчителька стояла
І вчила їх писати палички.
А того дня було, як і раніше –
Перерва, гойдалка і купа дітлахів.
Німецькі танки розірвали тишу,
І малюкам прибавилось страхів.
Вони так грубо в школу увірвались
І розірвали навпіл Букварі.
Комендатуру тут зробить збирались,
Лиш учні зайвими були.
Але малюк, тендітний і чорнявий
Насуплено дививсь на ворогів.
Хто скаже, що в душі його буяло,
Коли під ноги він гранату кинув їм?
Його повісили одразу ж біля школи –
Нацисти це зробили без жалю.
Гойдалось тільце на вітру, худе і голе.
І мати голосила від болю…
І знов був день, і гойдалка гойдалась,
І вітер тихо Букваря читав.
А фріци довго – довго дивувались:
Чом навіть хлопчик з ними воював?
ПАРТИЗАНИ
Українські партизани –
Сини батька Ковпака,
Ваші справи добре знаєм:
Німцям ви дали дрозда!
Ви громили гарнізони
І есесівські штаби,
Підривали ешелони
І палили їх склади.
І тремтіли вражі зграї:
«Партизанен!» – от біда!
І боялись поліцаї
Помсти вашої й суда.
Так вклонімося ж героям
Тих минулих славних днів,
Що кували перемогу
І топтали ворогів!
ЗАВТРА БУЛА ВІЙНА
Вальс випускний.
Ми танцюємо в парі.
Від почуттів – обертом голова.
Вечір шкільний у самому розпалі,
Ще не відомо, що завтра війна…
«Пончик» Серьожка – улюбленець класу,
Він добровольцем піде на фронт.
Буде стрілять по фашистській заразі,
Собою закриє снайперський дзот.
Дмитро із Сашком – от завзяті друзяки!
Пройшли навіть крізь перехресний вогонь
Разом вони воювали на танку
І форсували Дунай із Дніпром.
А Стьопка Задонцев – відмінник навчання –
Розвідником став у ворожім тилу.
Виконував він найскладніші завдання
І «феєрверку» задав ворогу!
Тетянка Маткова з руденьким волосся
Працює в шпиталі медичною сестрою.
Тендітне дівчисько в пшеничних колоссях
Вона рани бійців омиває водою…
Вечір шкільний у самому розпалі,
Ще невідомо, що завтра війна.
Ще ми не знаємо горя й печалі
І вперше цілуємося крадькома…
«НОВИЙ ПОРЯДОК»
«Новий порядок» прийшов в Україну –
Смерть і насилля, терор, геноцид.
Рейхгауляйтер керує країною,
Жадає в крові потопити весь світ:
«Ми – раса панів. Будем править жорстко,
Арійський батіг буде спини шмагать.
І вижмемо все, вип'єм соки із мозку,
Слов'яни повинні на рейх працювать!» –
Есесівські гасла лунають усюди,
І крематоріїв труби димлять.
Який то «порядок»? Хіба вони люди,
Якщо забирають життя в немовлят?!
Та дух український в бою переможе
Ніхто нас не зможе ніколи зганьбить!
Свята Богородиця нам допоможе,
Ми не раби, і ми будемо жить!
ПРОКЛЯТА ВІЙНА
Повернувся солдат із походу –
Врешті скінчилася клята війна.
Повернувся до рідного дому,
Тільки глянув – а дому нема.
Постояв. Озирнувся навколо –
Серце в грудях немов запекло:
Ось і річка, за річкою - поле,
Але стало чужим все воно.
Де хатини маленькі, привітні? –
В їхніх стріхах лелеки жили.
«На добробут і щастя» – у світі
Про птахів примічають старі.
Де ж те щастя, куди загубилось?
Куди вітром його занесло?
Де ж любов та і радість поділись?
Звідкіля таке горе прийшло?
А до кого звернутись, спитати?
Навкруги – ні живої душі.
Тільки чорнії спалені хати,
Тільки сич завиває вночі.
Впав на землю солдат і заплакав,
В перший раз у житті заридав:
- Я живий! Я живий, чуєш, мамо?
Повернувся, бо я обіцяв!
Де дружина моя і синочок?
Де велика і дружня рідня?..
А у відповідь вітер шепоче:
- То війна. То проклята війна…
ВОЛОШКИ ВІЙНИ
Коли надзвичайно тендітні і милі
Серед густого смарагду трави,
Волошки побачиш ти посивілі –
То посивіли вони від війни.
Коли у ранковім і сонячнім сяйві
Сріблом заграє цнотлива роса –
То не води променистої барви,
То чоловіча солдатська сльоза.
Коли білогруда голубка воркує
Із соловейком всю ніч навесні –
То медсестричка солдата цілує
У дуже солодкій перерві війни.
Коли ж то тополя із вітром шепоче,
Смуток і ніжність дарує йому –
То мамині руки волосся лоскочуть
Синочків рідненьких, загиблих в бою.
Коли твоя пам'ять жива – ти Людина,
Подвиг безсмертний ніколи не зрадь
Юних синів і дочок України,
Що в сивих волошках, всміхаючись, сплять...
2010 рік.
